| Головна » Статті » Мої статті |
Рекомендації учителям-філологам з патріотичного виховання
| Рекомендації учителям-філологам Основні завдання навчання предметів галузі «Мови і літератури» в загальноосвітніх навчальних закладах сформульовано у відповідних методичних рекомендаціях на 2014/2015 н. р. Проте головні суспільні події минулого року зумовлюють необхідність їх доповнити. Зокрема увиразнюється необхідність посилити виховне спрямування мовно-літературної освіти. Тому на всіх уроках цих циклів слід піддавати пристрасній аргументованій критиці національний нігілізм, а з другого – просвітлювати серце й розум юнацтва святою любов'ю до України, формувати усвідомлення рідномовного обов'язку. Звертаємо увагу вчителів, що значення української мови як навчального предмета в середній школі зумовлене її суспільними функціями. Вона є державною мовою українського народу, визначальною ознакою нашої держави, скарбницею культурних надбань нації і людства, засобом міжособистісного й міжнаціонального спілкування, засобом єднання громадян України в суспільно-історичну спільноту. На уроках української мови та літератури потрібно розвивати особистісні якості громадянина України: національну самосвідомість, патріотизм, розвинену духовність, толерантне ставлення до представників будь-яких національностей, моральну і художньо-естетичну культуру. У процесі навчання української мови слід спиратися на текстоцентричний принцип як один із сучасних принципів навчання, відповідно до якого опрацювання будь-якої мовної теми має здійснюватися на текстовій основі. На уроках української мови сучасних учнів слід ознайомлювати зі зразками національних прецедентних текстів – художніми творами Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Г. Тютюнника, В. Сосюри, Л. Костенко та ін., щоденниковими записами О. Кобилянської та Лесі Українки, Т. Шевченка,О. Довженка, П. Тичини, О. Гончара, листами В. Сухомлинського, В. Стуса, В. Коротича та Д. Кременя та ін. Обізнаність з такими текстами українське суспільство усвідомлює як важливу ознаку загальної, інтелектуальної, мовленнєвої культури особистості, її причетності до певної національно-культурної спільноти. Адже ці тексти становлять основу фонових знань людини, мають потужний виховний потенціал і зміцнюють національну єдність. Окрім вивчення літературних творів, передбачених шкільною програмою, необхідно зробити акцент на літературі рідного краю. Популяризуючи творчість письменників рідного краю, потрібно проводити екскурсії місцями, де жили і творили наші знамениті земляки. Проведена робота сприятиме глибшому розумінню учнями творчого почерку письменників, виявленню національної домінанти художнього твору в цілому, системи цінностей українського народу взагалі, цінностей літературного персонажа, вибору власної ціннісної позиції читача як громадянина України. Рекомендуємо використовувати різноманітні форми роботи в урочній і позакласній діяльності: літературні вечори («Поетичні краєвиди рідного краю»); книжкові вернісажі («Літературне сузір’я Миколаївщини»); поетичні години («Я пишаюсь, що живу в Україні», «Краю мій, оспіваний у віршах»); літературні/літературно-музичні вітальні («Земле моя, роде мій», «Літературними стежками Миколаївщини»); вечори-зустрічі з письменниками; клуби любителів української (світової) поезії тощо. Учителі-філологи мають долучатися до проведення різноманітних заходів патріотичного характеру у співпраці з учителями інших предметів, класними керівниками, вихователями груп продовженого дня: бесіди, семінари, акції, флеш-моби, вечори пам’яті загиблих; реконструкція історичних подій за участю учнів; Teach-in – публічна дискусія, збори для обговорення злободенних питань; Open-air (легка атмосфера, на відкритому повітрі) – заходи у місцях відпочинку дітей та підлітків; місячник (тиждень, декада) патріотичних знань, цикл заходів «Наші долі – уроки для молоді»; інтерактивні проекти «Миколаїв» (зв'язки рідного міста з іншими куточками світу); цикл виставок-вшанувань (трагічні події в історії країни), або «Акції пам'яті»; тиждень (місяць, рік) патріотичної книги; мультимедійний макет «Свій край люби та знай»; конкурс соціальної реклами патріотичного спрямування; конкурс соціальної інсталяції патріотичного змісту; цикл екскурсій і походів до історичних місць регіону і країни, пов'язаних з національно-визвольною боротьбою за незалежність України; проведення фестивалів та конкурсів різних масштабів краєзнавчої спрямованості; створення центрів народознавства у закладах освіти; проведення заходів з циклу «Без верби і калини нема України» (герб, гімн, стяг) тощо. Учителям світової літератури особливу увагу слід приділяти висвітленню взаємозв’язків української та зарубіжної літератур, зв’язків зарубіжних письменників з Україною, особливостей втілення української теми в їхніх творах, здобутків українських письменників та перекладачів творів зарубіжних авторів, багатства української мови й літератури на тлі світової культури. Усе це сприятиме національній самоідентифікації учнів, усвідомленню ними національних цінностей і необхідності їх збереження та примноження в умовах глобалізації світу. Філософія, теорія і практика навчання української мови мають бути передусім спрямовані на розв'язання головної проблеми – відродження й подальший розвиток української мови на всьому терені України, формування мовної особистості як гаранта збереження і подальшого розвитку національної культури та державності. Отже, виховання національної самосвідомості на уроках мови і літератури сприяє збагаченню духовного світогляду школярів, формує усвідомлення особистістю себе як часточки українського народу з власною національною гідністю. У наш час, коли нівелюється приналежність людини до певної нації, виховання справжнього патріота набуває особливо важливого значення. Виховуючи в учнях любов до рідного краю, ми формуємо гідне майбутнє нашого народу. | |
| Переглядів: 1124 | |
| Всього коментарів: 0 | |