Казка "Добро і зло"

Жили- були Добро і Зло. Добро завжди людям допомагало , а Зло - заважало. Вони завжди ходили один за одним. Ласкаве Добро  мало білий колір , а Зло - чорний.

Йшов по доріжці старий. Йде, на палицю спирається. Втомився подорожній, шлях його довгий - довгий . Йде, піт із чола витирає, ледве ноги пересуває . Побачило його Добро, стало йому шкода старого, обернулося Добро Добрим парубком на коні і пропонує старому довезти його до найближчої галявинки. Старий із радістю погодився. А по дорозі розповів Доброму парубку, куди шлях тримає. Виявилося, що у старого хвора дочка, ходити після недуги не може вже 10 років. А старий почув від добрих людей, що є за горами, за лісами диво-дерево, листочки на ньому білі, володіють великою цілющою силою. Ось і відправився старий це дерево шукати. Добрий парубок сказав, що готовий допомогти дідусеві. Зрадів старий, за розмовою і не помітили, як дісталися до галявинки , присіли відпочити в тіні дерев. Старий говорить : «Втомився я,   попити б зараз ». Раптом - звідки не візьмись глечик із водою. Зрадів старий і напився води вдосталь. І невтямки йому , що це Добрий парубок оком моргнув, от вода і з'явилася. Поїхали далі на коні Добрий парубок і старий. Раптом, звідки не візьмись - болото перед ними. Та таке, що й оком його ширину і довжину не осягнути. Засмутився старий. Він і не здогадувався, що це Зло їм шлях перепинило. А Добрий молодець заспокоїв його: «Нічого, зараз що-небудь вигадаємо». Моргнув він раз, другий і у коня його крила виросли. Сіли вони з дідом на коня і перелетіли через болото. Тільки вони перелетіли на інший берег, як болото зникло, обернулося чорним вороном і полетіло за ними у слід. Обігнав ворон коня крилатого , і на шляху їх гору зробив.

Гора була такою висоти, що її і конем не перелетіти. Зупинилися наші подорожні, а старий знову заплакав. «Не плач, зараз що-небудь придумаємо»,- говорить старому Добрий парубок. Сказав Добрий молодець про себе чарівні слова і став Богатирем небаченої сили. Стукнув Богатир кулаком по горі і розсипалася вона на камінці. Зрадів старий, а Зло все не вгамовується. Сіли Богатир із старим на вірного коня і поїхали далі, а Зло вперед них полетіло. Обернулося Зло океаном недосяжної довжини і ширини. Зупинилися наші подорожні перед ним і не знають, що робити. «Я придумав», - сказав Богатир. Ляснув три рази в долоні і перед ними з'явилася сила-силенна коней. Стали вони пити воду, пили- пили та й випили майже всю. Сіли Богатир із старим на коня та й поїхали далі. Зло знову чорним вороном обернулося і полетіло вперед їх. Скакали - скакали наші подорожні на коні , нарешті доїхали до того місця, де гай з диво- деревом повинні бути. Дивляться,  а навколо лише попіл один, немає ні дерев, ні трав, ні чагарників. Сів старий і розплакався. Засмутився і Богатир. Доклав руку до чола, озирнувся навколо, дивиться, а далеко за річкою стоїть ще одне диво-дерево . Світло від нього йде біле - біле. Сказав про це Богатир старому і сіли вони на коня і поскакали на те світло. Перелетіли через річку, стали рвати листя з диво-дерева. А Зло не вгамовується. Перетворилося воно в хмари чорні, грізні. Пішло грозою страшною на подорожніх. А подорожні нарвали листя, сіли на коня і полетіли. Вони попереду - хмари - позаду. Дмухнув Богатир що є сили на хмари. Відстань між ними все більше і більше. Нарешті відлетіли вони від Зла і воно їх не наздогнало. Увійшли старий з Богатирем в хатинку, де у старого хвора донька лежала. З'їла дочка кілька листів від диво- дерева і встала з ліжка. Обняла старого і заплакала. Старий говорить їй: «Важку дорогу я пройшов, а допомагав мені в дорозі ось цей Добрий парубок». Обернувся старий -  в хаті нема нікого. «Пішов», - сказав старий. « Спасибі йому, якби не Добрий парубок, що не добув я чудо - листя». І тоді збагнув старий, що Добрий парубок - це Добро було, а всі перепони на шляху їм чинило Зло. «Якби не Добро», - сказав старий дочці,- «не здолати мені поодинці Зла»

Редакція газети "КВАСОЛЬКА" оголошує конкурс-марафон творчих  робіт на тему «Леопольдова наука». Щороку найкращі доробки квасольчат будуть «делеговані» на тематичні регіональні та  Всеукраїнські конкурси. Переможці матимуть змогу друкувати свої твори в районній газеті «Вперед» та увійдуть до шкільної збірки дитячих творів. 

Умови участі  в марафоні

  1. Мати бажання писати, творити, креативити.
  2. Творчі роботи повинні відповідати таким критеріям:
  • Грамотність
  • Відповідність тематиці
  • Актуальність
  • Оригінальність
  • Яскравість оформлення
  • МЕТА конкурсу

    -виявити творчих особистостей

    -сприяти самореалізації активних, креативних квасольчат

    -пропагувати безпечне життя та активне дозвілля

    -створити збірку творів задля  вияву активної громадської позиції

  • Дарувати ПОЗИТИВ!

Журі конкурсу

  • Голова – головний редактор-координатор газети «Квасолька» Зоя Миколаївна Гаркуша
  • Члени
  • голова прес-центру ДЮО «ЛІДЕР» Даша Хрипко
  • координатор ДЮО «ЛІДЕР» Наталія Михайлівна Королькова

 

Анна Безсмерта

Тривоги пана Бабаха

Було це давно чи недавно? А можливо,   це може статися щомиті?  Судити читачеві.

    Жив на світі пан Бабах. Був він сильним, потужним, час від часу його чули то на будівництві, коли треба було знести старі будівлі, то у кар’єрі, щоб знайти нові копалини, то на святі, коли салюти запускали.  Та останнім часом його стало чутно майже щодня. Заморився Бах від власного шуму та від людської безпечності.  Так йому хочеться відпочити, та бешкетники не дають. Все їм хочеться пригод, несподіванок. Так було і цього разу.

 Хлопці пішли до лісу гриби збирати. Нічого не віщувало біди. Вони палицею розгортали листя у пошуках смаколиків. Ось один із хлопців у траві помітив якийсь незрозумілий залізний предмет.

  • Не чіпай ! – сказав його товариш.
  • Та нічого не трапиться. Мені цікаво, що це! – відповів йому друг.
  • Може трапитися лихо! – не заспокоювався перший.
  • Не хвилюйся! Я обережно! – уперто наполягав хлопчина і продовжував розглядати незнайому річ, перевертати її палицею.

   Цю суперечку підслухав пан Бабах.

  • Мовчатиму цей раз, - промовив про себе відомий галасун. – Що б не робили, мовчатиму.

  А дослідження незвичного предмету продовжувалося. Здавалося, ще мить і станеться вибух.  Та цікавість юного допитника перемагала над розумністю і хлопчина не зупинявся. Пан Бабах спостерігав за іншим хлопчиком, який відійшов в бік та почав комусь телефонувати.

Через деякий час приїхали рятувальники, обгородили місце, де хлопці знайшли підозрілі предмети. Чоловіки із служби порятунку за допомогою спеціальних приладів почали досліджувати знайдені предмети. Спеціалісти-рятувальники пояснили хлопчакам, що  один із них діяв правильно, а інший - ні.

 А ви, читачу, здогадуєтеся, хто як вчинив?

 Замислившись,  за цими подіями спостерігав пан Бабах. Він дуже радів, що цього разу йому не довелося шуміти, а могло все статися  і по-іншому…

Притча

  Це було давно. Ще до тієї миті, коли ще нічого не було, народився Вогонь. Він обдарував Землю своїм теплом, зігрів Воду і затанцював із Повітрям. Вогонь був добрим, щедрим та щирим. Світові простори із легкістю підкорялися йому. Вогонь зробив життя натхненним і сильним. Знедоленим він віддав тепло, морок замінив світлом, заселив у порожні серця почуття.

   Кожен день для Вогню був відкриттям. І тривало б так довго, якби не Жадібність. Саме вона підкорила Вогонь. І він перестав нести радість світові. Рожеве полум’я почало поглинати все на своєму шляху. Від природи, будівель і сердець лишалися лише чорні згарища. Світ втратив яскраві кольори,  втратив жагу до життя. Сірі та чорні кольори, біль, сум стали панувати світом  і серцями.

  Першою повстала Вода. Та не завжди вона могла подолати жадібність Вогню. На допомогу Воді прийшло Повітря. На прозорих крилах воно полетіло шукати рятівника. Шлях був довгий та непростий. Треба було знайти того, хто б приборкав Вогонь.  Знесилене пошуками Повітря, вже втрачало останню надію, та на своєму шляху воно зустріло Людину. Саме їй довірило Повітря справу порятунку світу, бо Людина знає, як поводитися з Вогнем, знає, як за допомогою вогню нести усім щастя та радість.

Від тієї зустрічі пройшло багато часу. Світ – солодкий притулок для яскравих кольорів, натхненного життя, гарячих, полум’яних сердець. А Вогонь став вірним другом Людині, яка робить світ повним тепла та любові.

            Автор:          Денис Вертейко (7-А)      Малюнок :         Денис Флорян (7-А)

********************************************************************************************************************************************************************

Ірина Ромовська

Казка «Ріпка» на новий лад

Пожежа-не панікуй! Хутко хату рятуй!

Жив собі, був собі дід Андрушка, а у діда — баба Марушка, а в баби - донечка Мінка, а в дочки — собачка Фінка, а в собачки — товаришка кицька Варварка, а кицьки вихованка — мишка Сіроманка. Збудував Дід нову хату  і жили вони всі, не тужили.

От раз весною взяв дід лопату, скопав на городі грядку велику, гною трохи наносив, ще й пісочком притрусив, грабельками підпушив, зробив пальцем дірку та й посадив ріпку.

Працював дід не марно, зійшла ріпка гарно. Ходив дід щоранку на город, набравши води повен рот, свою ріпку поливав, їй до життя охоти додавав.

Та одного дня трапилася біда. Дід порався   на городі біля ріпки, Мінка у садочку, собачка Фінка охороняла помешкання, баба годувала курей, а Варварка ніжилася на сонечку. Раптом небо закрила велика сіра хмара, вдарила блискавка, полив рясний дощ. І де тут лихо взялося! Від удару блискавки загорілася хата. Дід схопив лопату й нумо піском полум’я гасити. Не виходить у нього самого. Гасить, гасить, а загасити не може. Кличе дід бабу Марушку:

- Де ти, Марушко, поспіши, полум’я гасити допоможи.

 Баба схопила відро та нумо воду носити, вогонь заливати. Не дуже діло у них ладиться.  Язики полум’я дістають вікон. Гасять, гасять, а загасити не можуть.

Гукають вони голосно:

— Біжи, доню Міночко,  поспіши, нам вогонь зупинити допоможи.

Прийшла на поміч  Мінка, а за нею кицька Варварка хвостиком біжить. Взяли багор, відтягують посмалені колоди. Разом клопочуться, поспішають, аби хату врятувати.

Кличе дочка собачку Фінку:

-   Агов, Фіночко, не лежи, нам хату  врятувати допоможи.

Собачка теж взялася за діло. Старається, маленьким відром воду носить. Гасять, гасять вогонь, а  загасити не можуть.

Аж ось із шпаринки визирнула Мишка Сіроманка, дістала шланг, з якого дід ріпку поливав, крутнула краник із водою. Ллє, не бариться. Ура! Вогонь почав слабшати і згодом пожежу загасили. Всі разом побороли лихо-полум’я.

Дід зрозумів свою помилку: треба було в хаті заземлення прилагодити, аби блискавка біди не робила. Через нього  пожежа зіпсувала хату. Та чого ж бо руками розводити. Сталося, що сталося.

Всі разом згодом полагодили помешкання, вирвали ріпку та зажили дружно та щасливо. Варварку на килимок до хати пустили, а Фінці біля ганку нову будку зробили. Навіть Мищці Сіроманці дозволили свою затишну нірку мати.

І я там була, ту хату й ріпку бачила, а хто не вірить, хай перевірить.

А мораль у казці така. Коли пожежа раптом розпочинається, лий водичку, сип пісок, топчи вогонь, не панікуй, клич про допомогу. Й головне запам’ятай: 101 ти набирай!


Іван Глевенко

Горе - забавка мишат

У будинку, біля лісу мишенята проживали,

Веселенько та щасливо бавилися, грали.

Часто за розваги бралися невтішні.

Ось такі непослухи були маленькі миші.

 

Знали мишенята: сірники-не втіха,

Та прудкі звірята їх взяли на лихо.

Надумали миші розвести багаття,

Назбирали хмизу, взяли всіляке шмаття.

 

Чирк один раз, другий- сірничок зайнявся,

І в червоне полум’я хмиз відразу вбрався.

Солома і дрова рясно палахнули.

Що вогонь-то лихо, звірята забули.

 

Раділи від того, що вийшла розвага.

Куди ж бо поділася мишача увага.

А вогонь розрісся, іскри розкидає.

Що він небезпечний, того він не знає.

 

Від гріха подалі втікали мишата,

А вже від соломи зайнялася хата.

В нірочку звірята хутенько сховались,

У куточку тихім трусились-злякались!

 

Поки рятувались горе-мишенята,

Вигоріла скирта, повалилась хата.

Згарище диміло ще їдучим димом,

 А мишата врешті   зайнялися ділом.

 

Пригадали сірі номер телефону,

«101» набрали з сусіднього дому.

Це було запізно-все ущент згоріло,

Та  їдучим димом «пахло», ледве тліло.

 

Втратили мишата збіжжя своє, хату,

Сліз тоді пролили рясно, ой багато!

Сірники-не забавка! Знайте це, малята,

Якщо є бажання, щоб ціла була хата.


 

 

 

 



Меню сайту
Форма входу
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 218